В сутінках вікна- екрани як люстра,
В них оживають сюжети місцеві,-
Бані, хрести, веж наточені вістря,
Лізе трамвай, як хробак, на кінцеву.
Вечір на розі із вітром у парі
Вдмухує ехо в розчахнуті брами,
Спогади, наче тутешні примари,
Вештають сонні, чи п’яні дворами.
Час пам’ятає, як бавились в шахи,
Йшли на двобій, себто кожен у наступ,
Крила ізтерли, як змучені птахи,
Втрапили згодом в насталену пастку.
В гніздах приватних панельних помешкань
Тіні вступають в права проти ночі,
Поряд - порогами стоптані мешти,
Право на пам'ять дощем мироточить.