«Сравню ли с летним днём...»
Вильям Шекспир. Сонет 18
Небесний образ твій – рідня красі-весні,
Але миліша ти від неї, краща.
В саду зав’януть усі квіти восени,
Твоя краса не зміниться нізащо.
До нас бувають неприхильні небеса,
Бува, проміння сонця забере негода.
Та не зруйнують каверзи природу,
Натхненням вічно буде нам її краса.
Жаданим з часом храм природи стане,
Після весни у почуттях приходить літо.
Лиш пройде літо – осінь і зима настануть,
До тебе навіть взимку моє кохання квітне.
Зима в природі часто дуже теплою буває,
Різниці я від неї, як весни, в собі не знаю.