Я ніколи не дозволю їздить на собі,
Моя спина не прогнеться, наче на коні,
Моя спина - не для сідел - рівна і слизька,
Вона гетьмана не зробить з любка-козака.
Сідло скинути успіла, ледве підвелась,
Як поставили на спину два стільця відразу,
Їдуть двоє, умостились на моїй спині,
Один одного шмагають - у моїм гімні.
Їх також - вдалося скинуть, трішки відпочила,
Як на згорбленій кобилі крісло присверлили,
Щоб як буду я брикатись і ставать на дибки,
Гайки губи натягали - і сміялась дівка.
Потім вирішили - разом прикрутить диван,
Щоб скрипіла, але тихо - коли дрихне хан,
Він не звик по бездоріжжю і по підреберю,
Бив, поки не відхаркнулась кровю - перебендя.
Потім я була модерна - з пультом управління,
Й екстрено реагувала на усі веління.
Залишилася від мене тільки оболонка -
І в гонитві всіх озброєнь - звихнена головка.
Я таки дістанусь кнопки - й скину всіх відразу,
Щоб нарешті досягли всі - космосу й екстазу,
Щоб на спині не катались з горем пополам,
Й між лопаток не кріпили - трон для любих дам.