"Проснись, любовь! Твоё ли остриё..."
Вильям Шекспир. Сонет №56
В мені любов не спить. Глибоку рану
Я, мов від голки гострої, сприйняв.
Та біль приємна, і тепер я стану
Творити, бо натхнення знов пізнав.
Воно подарувало радість, мрії
Від погляду твого лиш одного.
Мене своїм промінням творчість гріє,
Хоч почуття не приймеш ти мого.
Твій погляд лиш мою роз'ятрив душу,
Мені жадана від кохання біль.
Моїх признань тобі стає ще більш,
У віршах їх я відкривати мушу.
Безперспективне хай моє кохання,
Шлю знов і знов тобі свої признання.