У тiнях тоєї Пiтьми, - не бачити яскравих зiрок,
Очей, - менi не треба бачити, Усього Свiту не хочу...
Де взяти те подiбне слово, що Думою лiтає у вi Снi,
А вiрити, дитико, Свiту треба, - бо там й недалеко Усесвiти...
Тi очi похмурi, сумнi та байдужi,
Що ховаю пiд окуляри вiчно рожевi,
Балансу знайти, - а не Пустоти,
Не хочу бачить я тiє Гидоту...
Що кожним кроком Всiм псує,
Нормальне iснування та Життя,
Любов, мiй хлопче, злая штука,
Чуєш,сину..?
Любов,- то є ся злая штука,
Моiм очам немає гадки,
Не треба Вiрити, - кому не треба Довiряти,
Ти Сам собi i Воїн, i Митець!
Сиди,козаче сивий,брате любий,
Чекай, мiй друже, зорей ясних,
Я не на ціпу, -та й i ти на Волі,
Шукаєш, брате, своi Ночi.
Мене штовхають прямо в прiрву,
Охоти я тужити вже не маю,
Але та Туга х мого Серця,
Без крапель хришталевих, - не побачить Сонця...
Я бачу свою Юнiсть, - я Отець,
Терпiти боляче, - але зцiпив зубами, мов ганчiрку,
Хватаюся за Мрiю я оту, - що синiм iнiєм Палає!
Машин обличчя величезних фар,
Що сліплять Оченята юнi,
Але, - зітхнувши, - чую Звiн,
Христос Восхрес, - Вiн народився!
Я славний серцем, та й думаками не дурак,
Я славная Душа сердець невинних,
Що свою молодiсть прода, -
Коли iх ще не народили...
Мiй Розум Ясний, - мов материнська рiдна Хата,
Я тіло, - тіло то є лиш придаток,
Думки нехай летять туди,
Де iм судилося Родити!
Нема нi Свiтла, нi Вогню,
Усi ми Люди, - хто - куди,
Ми хочемо, не помирати на Своiй Землi,
А Жити...Ой, годi, все то ся Тужити!
Я бачу сни чарівнi, яснi,
Мов Сонечка барвистii промiння,
Мої нахмуреннii Брови,- а очi тi повнi Любовi...
Прийди, голубко, забери,
Відбір по Дарвiну, - немов конями загоняє,
Я вiрив в Дружбу, - все, - нема,
I вiдкриваясь Свiтові Кричу!
Я хочу Бачити у очах Щирiсть,
Не лiцемiрством нас Взростила Земля-Мати,
I якщо буде смертi бiй, - його iз Гордiст'ю Прийму,
І битись буду до останнiх крапель кровi,
Останніх подихів Легень курних!
Кувалдою махати вмiю чiтко в такт,
В Нас Козаки iз цвинтарів, - та й на ноги Встають,
Земле Св'ятая, - Рiдна Мати,
Кує Свою Сталеву Рать!