Так ніби сонце проявлює: "сон це".
Вкрапленням тіней малює пейзаж
Й знову у себе запитуєш: хто це,
бачить тобою одвічний міраж...
Це до безслів'я виснажує розум
і добеззвуччя втамовує думи:
вітер весняний вколисує прозу
в позазимово-осінньому шумі.
Погляд невпинно впива воскресіння
кожної миті між видихом й вдихом
спрагло вдивляється у прозріння,
що у міжмитті ховається тихо.
(XT 20.04.2017)