Минула юність між цих каштанів,
Яскрава осінь, весна, зима...
А скільки мрій тут було і планів!
А сонця скільки було й нема!
Я приїзджаю сюди у справах
Один лиш раз на десяток літ
З країв, де вітер шуршить у травах,
Де море хвилями шле привіт.
А місто дивиться прямо в очі,
Не вистачає ні слів, ні фраз.
Воно нікого ще знать не хоче,
Воно ще вірить в щасливих нас.
А ми? А що ми? - Давно минули.
І ще минаєм за кроком крок.
Чого важливого не збагнули -
Того занадно було на двох.
А місто дивиться, місто гасне,
А місто наші шука сліди....
...Все відбуватися має вчасно,
Або ніколи. і так завжди.