Оригінал:
В дні, прожиті печально і просто,
все було як незайманий сніг.
Темнооким чудесним гостем
я чекала тебе з доріг.
Забарився, прийшов нескоро.
Марнувала я дні в жалю.
І в недобру для серця пору
я сказала комусь: - Люблю. –
Хтось підносив мене до неба,
я вдихала його голубе…
І не мріяла вже про тебе,
щоби цим не образить тебе.
А буває – спинюсь на місці,
простягаю руки без слів,
ніби жду чудесної вісті
з невідомих нікому країв…
Є для серця така покута –
забувати скоріше зло,
аніж те, що мусило бути
і чого в житті не було.
Переклад з української Світлани Груздєвої:
В дни, прожитые горько и просто,
Было всё, как нетронутый снег.
Темнооким желанным гостем
Я ждала одного – не всех.
Задержался, пришёл не скоро.
Только жалостью я жила.
И в недобрую сердца пору
Сильный грех на себя взяла.
Кто-то к Небу вознёс с любовью –
Я вдыхала его любя…
И уже не мечтала больше –
Не обидеть мечтой тебя.
А бывает – замру на месте,
Руки тщась протянуть без слов,
Словно жду я чудесной вести
Из неведомых всем краёв…
Есть для сердца такая кара:
Забываем скорее зло,
Чем не взятый судьбы подарок:
Не случилось что…не смогло…