Змила подруга з обличчя -
Кіло штукатурка
І питається, чи личить,
Їй ходить - затурканою.
Придивилась - не впізнала,
Все не можу звикнуть:
Шкіра не блищить, як сало,
Очі й губи - зникли.
На повіки не спадають
Темно-сірі тіні,
Може, ти з нечистим знаєшся,
Й чуєш перші півні?
Змиєш - маску, а під нею
Не дає покою
Інший грим, що відітнеться
Тільки з головою.
Та сказала, що нічого,
Можна й так ходити,
Якщо в тебе - не всі вдома,
Важко оцінити.