Біля тину стою на дорозі…
І спливають у пам’яті дні:
он бабуся стоїть на порозі,
ми – такі безтурботні й малі.
І усмішка бабусина щира,
хвартушок у дрібних квіточках,
і хустинка чистенька та біла,
і кофтиночка у цяточках.
Лампачова* білесенька хата
під пожухлою стріхою спить…
Квітнуть мальви, півонії, м’ята
і порічка росою блищить…
І любистком покрита долівка,
і вишневий кисіль у мисках,
коло груби – бабусине ліжко,
квіти вишиті на подушках.
Біля тину стою на дорозі –
на прийдешньо-минулій межі…
Хвіртку я прочинити не в змозі,
бо живуть там вже люди чужі.
03.2017
__________________
* лампач, діал. – необпалена велика цегла з глини з домішкою соломи.