Ми граємо з годинником в життя –
він бреше нагло кожної години...
І, де би я не був, сміється в спину,
мов час переробляє на сміття...
Не пригадаю я ні день, ні мить,
коли годинник тихо з'їхав з глузду,
коли в душі нетеплій стало пусто,
хоча і дотепер вона дзвенить.
На стрілках – два, а дзвони кажуть: п'ять.
І щогодини бреше дзвін про вічність.
Його беглуздя – не моя трагічність.
Його помилку не повторю я.
Що означає неправдивий дзвін?
Що хтось живе в незлагоді з собою...
Я вчусь не дослухатися до бою,
до дзвонів тих, хто втратив сенс хвилин...