О, Україна моя мила!
Люба моя мати!
Як тебе не любити!?
Як тебе не кохати!?
Як тобі, моя щира,
Пісні не співати!
О, Україна моя мила!
Люба моя мати!
Ти мене зростила,
Дала на ноги мені стати.
Хто мене, як не ти,
Умів так кохати?
Хто мені, як не ти,
Умів очі мені розкривати?
Твоі "лани широкополі,
І Дніпро, і кручі"..
Запали в сердце мені
І зростили любов у душі..
Люблю тебе, Україно!
Всім сердцем люблю!
Бо без тебе, моя мила,
Я і дня не проживу!
Не проживу без оцього поля,
Де шелестить пшениця,
Де вона так лагідно і ніжно
Вгору колоситься..
Не проживу і без гудка, і без Дніпра,
Без усього, чим щира земля,
Наша украінська земля!
Наша Божа земля!
О, земле ти моя мила!
Земле Кобзаря!
Скільки ти бачила!?
Скільки ти горя перенесла!?
Укупі з народом ти плакала,
Укупі з народом тужила,
Укупі з народом та Богом
Дорогу до майбутнього, світлого проложила..
Не легко тебе, земле,
Не легко тебе, люба,
Було тебе підіймати
І всю обновляти..
Але народ та Бог тебе, земле,
Вгору підіймали,
Але народ та Бог тебе, земле,
Руками обновляли..
І тепер:розрослася, розквітла,
Обновилася земля,
Не впізнати її нізащо!
Бо це Божа земля!
Бо це наша земля!
О, земле, ти моя мила!
Земле Кобзаря!
Якою гарною ти стала!
Як розквітла ти, земле моя!
Ні!.. моя земле..
Ні!.. моя люба..
Без тебе.. моя земле!..
Без тебе.. моя люба!..
Я і дня не проживу..
Бо я тебе, земле!.
Бо я тебе, люба!
Усім сердцем!
Усією душею!
Щиро!
Горяче!
ЛЮБЛЮ!