Вітер так тихо,швидкість набрав,
Здається мені,він щось відшукав.
Знову відчув я,присутність когось,
Як це можливо?Знов почалось.
Я знаю ти бачиш і чуєш мене,
Те що ти бачив,з рук не зійде.
Негоже людині бачити нас,
Це твоя доля,змирися в цей час.
Ніколи не бачив,швидкість таку,
За секунду долає,дибелу пряму.
І знову цей страх,біль і страждання,
Могутньо і швидко,рве сподівання.
За душу вхопити,мене він захтів,
Та голос що шепче,про це говорив.
Я встиг відійти і зразу побіг,
Не знаю куди,але біг я як міг.
Зробити не встиг,десяток шагів,
За ногу схопило і кинуло в рів.
Болі фізичної,я не відчув,
Напевно наляканий, сильно я був.
Підвівся на ноги,шатнуло мене,
Сили кидають,сердце моє.
Я сперся на камінь і погляд підвів,
Нічого цікавого,я не зустрів.
Голос шепнув: Потрібно іти,
На місці одному,наберемся біди.
Шепіт правий був,треба линяти,
Бо гість цей прийшов,мою душу забрати.
З ями я виліз і знову відчув,
Як руки витягують душу мою.
Тільки ті руки торкнулись її,
Знову я силу відчув у собі.
Заряду хватило,щоб заразу прогнати,
І сил залишилось,Щоб на ноги піднятись.
Достатньо спочити, нажаль я не зміг,
Голос гукає щоб я їм поміг.
Після згоди своєї,щоб їм помогти,
Багато досягнень дарували вони.
Біль відійшла,тривога пішла,
Напевно духовно міцнію вже я.
Голос шептати мені перестав,
Скоріш навпаки,говорити він став.
Якщо сердце говоре,душа процвітає,
Світло і щастя мне пригортає.
Боротись я буду з силами тьми,
І щастя я людям,хочу нести.
Випадок цей,дарунок зробив,
З людини у Янгола перетворив.