Здравствуй, утро моё одинокое!
Холод холода. Тиши тишь.
Циклопически одноокое
Небо всматривается в Париж.
Моя мука, ты ходишь по грани!
Был король королей я вчера.
А сегодня лишь пепел сгоранья
Там, где маков пылала жара.
Мертвы краски. А руки их ищут.
На мольбертах распятый восход.
Обелиском на этом кладбище
Кипарисы взвились в небосвод.
Небо глухо набрякло грозою.
Кружат звезды среди немоты.
Черной встряской палеозоя
Переломаны горам хребты.
Свет струиться в меня просветленьем.
Я пастух. Дерева я пасу.
В днях-карманах, зашитых терпеньем,
Кулаки я до смерти несу.
Беспокойный и в чем-то неистов.
Не Сезанн, не Гоген, не Мане.
Что поделаешь, это истина,
Что меня слишком много во мне.
Кто-то скажет, да он божевольный.
Может правда, ведь он - значит я.
Я свободен! О Боже, я вольный!
Доброй ночи, свобода моя.
*****
Добрий ранок, моя одинокосте!
Холод холоду. Тиша тиш.
Циклопічною одноокістю
небо дивиться на Париж.
Моя муко, ти ходиш по грані!
Вчора був я король королів.
А сьогодні попіл згорання
осідає на жар кольорів.
Мертві барви.
О руки-митарі!
На мольбертах розп'ятий світ.
Я - надгріб'я на цьому цвинтарі.
Кипариси горять в небозвід.
Небо глухо набрякло грозою.
Вигинаються пензлі-хорти.
Чорним струсом палеозою
переламано горам хребти.
Струменіє моє склепіння.
Я пастух. Я дерева пасу.
В кишенях дня, залатаних терпінням,
я кулаки до смерті донесу.
Самовитий - несамовитий -
не Сезанн - не Гоген - не Мане
але що ж я можу зробити,
як в мені багато мене?!
Він божевільний, кажуть.
Божевільний!
Що ж, може бути. Він - це значить я.
Боже - вільний...
Боже, я - вільний!
На добраніч, Свободо моя!
Илл.«Звёздная ночь» — картина нидерландского художника Винсента Ван Гога,