Така вже є… місцями божевільна…
Подекуди із надлишком сумна…
Здавалося б – безмежна та суцільна…
Аж ні, - лиш мить, і навпіл, мов скляна…
Налитії дощем зелені очі,
І посмішка, що спить навіть в свята...
І кожен день стрічають неохоче
Новим "привіт" безрадісні вуста...
Вночі до себе пригорта... безсоння...
Без зайвих слів, співучих колисанок...
Удвох сідаємо на... підвіконня
Та разом зустрічаємо... світанок...
Кожен новий... і знову низка буднів...
Де кожне вчора схоже на сьогодні...
Суцільне коло, - січні... травні... грудні...
Що далі?
Повсякденності безодня...