Оленці і Толіку
Спадає із неба молочна імла
Туманом на землю і ніби говорить:
Чому ти до мене, чому не прийшла
Ні третього дня, ні сьогодні, ні вчора?
Чому я без тебе - метелик без крил?
Чому я без тебе – смерека без хвої?
Чому, де би я по землі не ходив,
Весь час оглядаюся я за тобою?
Немає тебе – поринаю в пітьму.
Не пишуться вірші, і пісня не лине,
Чому, ну, скажи вже нарешті, чому,
Без тебе не можу, без тебе я гину?
Чому я без тебе – човен без весла?
Чому я без тебе – життя без надії?
Чому, раптом тільки ти поряд пройшла,
Так років на десять душа молодіє?
А я не такий вже останній простак
Не восьмий в шерензі, не перший із краю.
Чому загубив я квиток на літак,
До тебе який в сім нуль нуль відлітає?
Чому в синю далеч летять журавлі
І криком своїм з неба душу тривожать?
Чому я без тебе на грішній землі
Ні жити, ні дихати просто не можу?
І знову щось в грудях щемить і щемить,
Це так недоречно і так не на часі.
Опинишся поряд за рік чи за мить,
Моя ти богине, моя ти прикрасо?
Чому біля тебе стою, як юнак,
Ще дуже невмілий і зовсім зелений?
Іди-но сюди, не карай мене так.
Чому, ну, чому не спішиш ти до мене?