відкопати старі свої вірші,
залатати діряві сторінки,
захлинутись у голосі тиші,
роздивляючись неба картинки.
і купити квиток у купе,
і про всі свої думи забути,
і набрати в рюкзак канапе
та подалі від себе майнути.
я друкую це в майкрософт ворді
і туманно дивлюся крізь око;
ким ти бачиш себе із акордів
в акустичному світі бароко?
ніби сонечко руки лоскоче,
і вкриває усіх пледом світла,
а в душі моїй ливню досхочу
із поривами східного вітру.