Цікаво грати римами паперу,
відшукувати сутність забуття,
відчути пошуки, не в міру,
відчути всю принаду щастя,
і безпорадну нездоланність.
Відчути мури перешкод, переступити,
зайвий крок,
подарувати незбагненність,
і гнати, гнати цю буденність.
І як надію волю гріти,
відчути наче тихий спів
і перший цвіт, і небосхил.
І пам’яті років жевріти.
Схилити очі до паперу,
відкрити сутність небуття,
відчути таємниці щастя,
і кожен день, і мить життя.
Відчути таємничий поклик,
подій суттєву нерухомість,
повік, бажань мінливу міць,
торік відпущену вагомість,
і сяйво, бачене торік.
Віддати все, що мало бути,
пройти усі шляхи, що зміг,
і вити, з відчаю, з розпуки,
і чути голоси землі.
Збирати радості і долі,
весняний гамір, тихий сміх,
пересуватися поволі
на заклик широти доріг.