Знакомые похоронили сына прошлой зимой.
Да еще и зима была грозовой, дождевой.
Похоронили по тихому - у всех своих дел завал.
- За кого он воевал? - спрашиваю. - Не знаем, - говорят, - за кого воевал.
За кого-то воевал, -говорят. - А за кого - мы не в курсАх.
Какая разница,-говорят, - в этих словах?
Сам бы у него спросил. А теперь - лови, не лови.
Хоть он и не ответил бы - хоронили без головы.
На третьем году войны стали чинить мосты.
Я столько всего помню - как это делал ты.
Помню, к примеру, как ты играл этот гитарный запил.
Помню твою сестру. Я даже ее любил.
Знаю, кого ты боялся. И даже знаю, почему.
Знаю, кого ты встретил той зимой и что говорил ему.
Ночи теперь - пепел и дальних пожарищ накал.
Ты всегда играл за соседнюю школу.
А вот за кого воевал?
Чтоб убрать сухую траву приходить сюда каждый год.
Вскапывать это твердый неживой огород.
Замечать, как край неба спокоен и тих.
До последнего верить, что ты не стрелял в своих.
Перестали летать птицы. Волны дождя тихи.
Попросить бы кого за твои грехи. Хотя что я знаю про твои грехи?
Попросить, чтоб кончился дождь, к тому ж.
Птицам проще - они ничего не знают про спасение душ.
с украинского перевел А.Пустогаров
+ + +
Знайомі поховали сина минулої зими.
Ще й зима була такою – дощі, громи.
Поховали по-тихому – у всіх купа справ.
За кого він воював? – питаю. Не знаємо, - кажуть, - за кого він воював.
За когось воював, - кажуть, - а за кого – не розбереш.
Яка тепер різниця, - кажуть, - хіба це щось змінює, врешті-решт?
Сам би в нього і запитав, а так – лови не лови.
Хоча, він би й не відповів – ховали без голови.
На третьому році війни ремонтують мости.
Я стільки всього про тебе знаю – кому б розповісти?
Знаю, наприклад, як ти виспівував цей мотив.
Я знаю твою сестру. Я її навіть любив.
Знаю, чого ти боявся, і навіть знаю чому.
Знаю, кого ти зустрів тієї зими і що говорив йому.
Ночі тепер такі – з попелу та заграв.
Ти завжди грав за сусідню школу.
А ось за кого ти воював?
Щороку приходити сюди, рвати суху траву.
Скопувати щороку землю – важку, неживу.
Щороку бачити стільки спокою і стільки лих.
До останнього вірити, що ти не стріляв по своїх.
За дощовими хвилями зникають птахи.
Попросити б когось про твої гріхи. Але що я знаю про твої гріхи?
Попросити б когось, щоби скінчились нарешті дощі.
Птахам простіше – вони взагалі не чули про спасіння душі.