Заплутана історія життя,
Заплутана історія кохання.
Ще наче віриш в краще майбуття –
А серце промовляє: «Мить остання!».
А очі відпускати не спішать,
На згадку, в мозку, лінії малюють,
Від сліз солоних, як кришталь, блищать,
І грішно ніжним поглядом цілують.
І зорі вже не сяють із небес,
І сонце вже не хоче гріти тіло!
...Пішов в життя, немов побитий пес,
А я стою, і очі так несміло
Голублять стан. І білі міражі
Вже тануть, наче щастя не бувало.
Ти вже не мій. З тобою вже чужі.
А пам’ятаєш, як тебе бажала,
Як очі в очі, як вуста в вуста,
Як серце в серце, як душа у душу?!...
Минає ніч. Яка ж вона пуста.
А я ще жити з нею якось мушу!
Заплутана історія життя,
Заплутана історія кохання.
Ще й наче птахом в серці почуття –
А розумієш, зустріч ця остання.