Як ніжно засинає осінь,
Схиливши віти до води.
Крізь хмари визирає просинь,
Кохають промені сади,
Курличе ключ над головою,
І лине пісня у світи –
Там птахом в’ється над водою
Й знов набирає висоти.
Як легко підіймає осінь
Багряне листя із трави,
Де довгі тіні сонних сосен
Лежать, мов чорні острови.
Жовтіють липи край дороги,
А клен зажурено зітха.
Й кидає листя ген під ноги,
Стоїть замріяна вільха.
Як ніжно засинає осінь
Зі смаком меду на вустах,
Із вітру подихом в волоссі.
Мовчить в саду самотній птах,
П’янкий туман цілує віти,
Блищить, мов діамант, роса.
Десь догорають пізні квіти,
Десь плачуть срібні небеса.