Можливо, ти мене побачиш в сні
В одну з ночей. Із білої безодні
Я вийду в світ, і ліхтарів вогні
На мене кинуть погляди холодні.
Протягнеш руку – я ступну вперед,
Зустрінуть погляд очі волошкові,
І буде ніч, мов той травневий мед,
Й ти подаруєш океан любові.
Я потону у ніжності до дна,
Ти будеш цілувати безупинно
І зрозумієш: в світі я одна,
І очі опускатимеш провинно.
Ти зрозумієш: долею дана,
І ніч не ніч, коли мене немає,
Твій мозок усвідомить: «Лиш вона»,
І серце промовлятиме: «Кохаю!»
Це тільки сон! Можливо, я наснюсь...
Можливо, завтра, чи колись з роками!
Я, наче білий лебідь, в сні з’явлюсь
І розірву цю відстань між серцями.