І всі ми розійшлись – кому що треба:
На південь, північ, захід, чи на схід…
Когось манило море, інших – небо,
Хтось прагнув обійняти цілий світ!
Комусь, немов оаза у пустелі,
Привітно посміхалися міста.
Другому – розкіш нової оселі.
Когось манила музика проста…
Ми розійшлись без вороття, без краю,
І кожному судилося своє…
Та, часом, я буває вас згадаю,
І птаха часу в серці закує…
Хоч як давно, хоч як то все недавно…
Здається, то було не з нами все…
Щорік лунають часові литаври.
Куди-то нас луною принесе?…
Згубилося, розвіялось, немає…
Мов тінь, минуле ходить за плечем.
Щодень, то новий спогад погасає…
І ми ідем. Та чи туди прийдем?