А може, ми колись іще зустрінемось,
І є оте "життя після життів"?
Ми, може, так до того часу змінимось,
Що не впізнає, навіть хто й хотів.
А може все лишиться так невичерпно,
Як ця надпита спрагою душа,
В якій ти щось колись для себе вичитав,
Яку ніхто до тебе не втішав.
Нехай ми будем там достоту іншими,
Не схожі на банальні "я" і "ти".
Життя - рівняння з іксами і змінними,
І я усе не можу їх знайти.
Отак і ми: данина невідомості...
Чи "ікс", чи "ігрик", може А і Б...
Серед цієї буквеної помісі
Я все іще розшукую тебе.
Четвертий вимір у моїй галактиці
Ховає тіні наших почуттів.
Ми - двоє змінних, і тому на практиці
Нас не впізнає, навіть хто й хотів...