Якби мені колись портрет добра
намалювати раптом хтось замовив,
я б не вагався довго і обрав
ту зустріч нашу вечором зимовим.
Я б не роздумував і запросив тебе,
з моєї юності, просту і соромливу.
Бо пам’ять серце до сих пір шкребе,
коли згадаю твою душу незрадливу.
Твої сумні і ледь лукаві очі,
що випромінювали сонячне тепло.
Усмішку щиру, ніжний стан дівочий…
Ой, скільки все ж води з тих пір спливло!
Та в решті-решт оте твоє тепло,
що юне серце взимку покорило,
тебе забуть мені ще й досі не дало
і душу вже не раз й не два зігріло.
Якби мені колись портрет добра
намалювати раптом довелося,
я б написав, не відриваючи пера,
усе, що у житті ще не збулося…
18.05.2017