Їй подобалось дивитись в чисте небо восени,
Порожевіле променями втомленого сонця,
Вона любила простоту чарівної краси,
Сусідського кота, що часто виглядає у віконце.
В її душі цвіли лиш найтепліші мрії,
Вони злітали вгору і не поверталися назад,
І залишались мрії мармурові
Лише у гаснучих, порізаних зірках.
Її хобі було милуватись нічним містом,
Коли усі люди ставали іншими, щирими,
Із захватом рахувала кроки і відстань
Від її гарячого серця до свого милого.
Найбільше що цінила – спокій, тишину,
Що надихали її душу на прекрасне,
Відкине все, і думку залишить лише одну –
«А ким я стану, коли все погасне?
-Я буду світом у чиємусь серці,
Я буду жити в спогадах і снах
Я буду жити, навіть після смерті
На вустах і в людських думках.»