Він косить вперше – мій дорослий син.
Його коса – як сотні гільйотин
стина кульбабам голови пухнасті -
безжально і усміхнено, як Бог.
(«А тут ми, мам, посіємо горох.»)
Бо травень, бо настояні на щасті
і день, і ніч. Бо жаби й солов'ї -
Співають! Бо любов – як буква ї –
така наївна і така прозора!
Бо літо, бо – гей-гей ще - літ і зим!
Бо косить син, і ангел косить з ним,
і береже, і подумки говорить,
як я говорю: «Травень промине.
Живи щ-о-м-и-т-т-ю, щоб не було «не»:
(не долюбив, не зважився, не втримав),
Живи – як дихай - глибоко. Живи,
Як у бою підносять прапори –
На себе сподіваючись й на диво».
Він косить – вжить, він косить травень – вжить,
Життя біжить, немов ріка біжить,
І дні в стіжок складуться, ніби трави.
Скуштуй усі, всі упізнай в лице,
Бо цей мине, і цей мине. І це
Солодке літо промине ласкаве,
Як я урешті – тихо, навпрошки
Піду за обрій, та твої стежки -
Немов нитки безмежні в гобелені…
… Він косить вперше: дзвякання коси,
Зітхання саду, бджілок голоси,
І світ, і ріки трав – такі зелені.