Настав той день,ми закiнчили четвертий клас.
Сьогоднi трошки сумно,але попереду новi шляхи у нас.
Ти пам'ятаеш,як до школи прийшли вперше ми?
Такi малi та безпораднi були та тримались як могли.
I наша вчителька красива так радо зустрiчала нас.
За парти всiх нас розсадила та усмiхалась повсякчас.
Жагу до знань нам всiм привила та вчила людяними буть.
Як важко з нею нам прощатись та очi добрi цi забуть.
Нi,не забудем ми нiколи,все те,що дала вона нам.
Свою турботу,щирiсть й душу не жалкувала малюкам.
Вона була нам всiм,як ненька,вкривала нiжностi крилом.
Виховувала нас та вчила з душевним лагiдним теплом.
Ви,Миколаiвно,пробачте за рiзнi витiвки дурнi.
Ви нам були,як друга мати-та з вами розтаемось ми.
Нам трохи лячно та тривожно-до старших класiв маем йти.
Але так вдячнi вам безмежно,за все,до нам пришлось пройти.
Ми вас нiколи не забудем-будемо в гостi прибiгать.
I цей букет,як знак подяки ми вiд душi просим прийнять.
Спасибi вам за добре серце,та з впевненiстю скажем ми,
що як би там життя не склалось та вас нiколи не забудем ми!