Накукуй, Зозуля...

Наталья Кислощук
Впав у транс зачарований вітер:
Зранку в лісі зозуля кукує,
Безтурботно вмостившись на вітті,
Вона роки для когось рахує...

Накукуй і мені ти, Зозуля,
Літ в любові і щастя хоч трохи...
День за днем пролітає, мов куля,
За спиною лишаючи роки...

Вони впали снігами на скроні
І життя поміліло озерце...
Своє щастя вміщаю в долоні,
Пригортаючи трімко до серця...

В мою душу закрався неспокій,
Доля кидає смуток під ноги...
Світ для мене безмежно широкий,
Без любові глевкий і убогий...

Знаю я - не вернути минуле
І життя не почати спочатку...
Накукуй мені щастя, Зозуле,
Ти не став на віку моїм крапку...

Накукуй мені, Птахо, ти віку,
Теплі дні, вечори волошкові,
Щоби світ цей безмірно великий,
Аж по вінця, був повен любові...

Прошу я кукувати пташину
І зозуля - кукує й кукує...
Так завзято, старанно, безспину,
Мені роки щасливі рахує...