Злякався хлопець нечистої сили, а щастя і справжнє кохання, любить відвагу.
***
Диво-квітка розквітала,
Нареченого чекала...
Та назустріч Доли
Серце відпускала...
На Іван-Купала,
На Іван-Купала...
Жив в Лубнах тоді чумак,
Як він танцював гопак!
Чи Святий був, чи відьмак...
І завжди курив кріпак...
На Іван-Купала,
На Іван-Купала...
Швидко вирішив цей хлопець
Гарний Павло — українець!
Щастя пошукати,
В лісі почекати!
На Іван-Купала,
На Іван-Купала...
Лева полум’яного,
Кажана багряного,
Бачив Павло наяву,
І обпалену траву...
На Іван-Купала,
На Іван-Купала...
Ледве, ледве опівночі
Прочинила діва очі...
Та нечиста сила,
Всю любов згубила...
На Іван-Купала,
На Іван-Купала...
***
______________________________________________________
Примітка. За мотивами народної легенди Полтавської області " Диво-квітка". Здавна існує легенда, що папороть цвіте раз на рік, на Івана Купала. А ще говорять, що та людина, яка зірве цвіт папороті, буде щасливою, могутньою і досягне всього, чого забажає. Та зробити це не просто, бо нечиста сила не допускає людей до диво-квітки.
Один чоловік все ж вирішив спробувати щастя. Ось що він розповідає. А правда це чи небилиця, ніхто не знає.
Одного разу вирішив цей чоловік у ніч на Івана Купала піти в ліс і знайти папороть, дочекатися півночі і зірвати цвіт. Зайшов він у ліс, знайшов кущ папороті, взяв освячену палицю, обвів нею навколо себе, щоб захиститися від нечисті. Сидить, чекає. Аж ось бачить, просто на нього вискакує вогнегривий лев. Страшно було йому, але чоловік сидів на своєму місці нерухомо. Звір добіг до нього і зник.
Через деякий час ще видіння — летить величезний кажан, очі якого горять червоним полум’ям. І цього разу чоловік не злякався. І знову все зникло.
Незадовго до півночі виїжджає конячина, запряжена у віз. На ньому люди мертві лежать. Два чоловіки ведуть коня за вуздечку. Чути їхню розмову:
— Ось дивись, ще один сидить, бери ножа!
«Видіння чи дійсність?» — злякано подумав чоловік. Різники наближались. Місяць світив дуже яскраво. Було чітко видно страшні обличчя незнайомців. Шукач щастя більше не чекав. Щодуху чкурнув він у хащі.
Більше за цвітом диво-квітки чоловік не ходив і іншим не радив.
Записано в Оріхівці Лубенського району Полтавської області від Улітько Миколи Трохимовича.