Є мудрість із підтоном самоти,
Помноженої на суцільний біль…
Для боротьби забракло десь зусиль,
Отож, крокуєш з нею гордо ти!
Є мудрість із корінням полину,
Коли перемололо так життя,
Що ти стомився від своїх звитяг
І глибоко під ними потонув.
Є мудрість від солоної сльози,
Що нею тихо плакала душа…
Ховаючи свій розпач в споришах
Суцільну вічність, зіткану із зим…
Є мудрість із відтінками розлук,
Де шанс на зустріч – лиш суцільний квест.
Твої обійми падають на хрест
І від розп’яття не врятує рук…
Є мудрість срібноблискітна така –
Її причешеш злегка гребінцем,
Себе відчувши генієм, митцем,
Хоч то лиш відстань у пустих роках…
Солодка мудрість не буває, ні!
Отож і часу, друже, не марнуй!
Себе і випробовуй, і гартуй,
Тоді і переможеш в цій війні