Без права на крило надії,
Без виправдань і каяття
На жмені попелу радіють,
Спаливши сторінки життя.
А як горіли! Як горіли!
Весь натовп аж аплодував!
Одні свої долоні гріли,
Хтось інший – мотлох підкидав.
Вогонь дражнився язиками,
Та натовп тільки шаленів!
Немає серця – тільки камінь,
А глузд, здавалось, онімів!
Так весело і так яскраво!
До неба полум’я і дим!
І п’яна розтікалась лава,
Втопивши у багні своїм.
Добігло краю свято… попіл…
Не маєм сил спитати ми:
Допоки ж буде він? Допоки?
Отой банкет під час чуми?