Крізь долину жаху й болю
Шкандибають стада кволі.
Стада спраглі, люди голі
Їм на рани сиплять солі
Все нові удари долі.
Разом тихо йдуть в неволі,
У ярмі під свист арканів
Українці між татарів:
І селяни, й козаки
І бездомні, і пани
І дівчата, і сини -
До султанів йшли вони,
Щоби стать для них рабами
За безкраїми морями.
Жити будуть ті варяги
Ще не вбиті ворогами:
Бусурменами, синами.
Як умруть, їх кинуть в полі
Де ростуть струкі тополі.
Всі спішать за Кримський гори,
За широке Чорне море,
В пряний край, де східні чари,
Й серед веж літять примари,
Паранджа накрила панну,
Й щит Олега рядить браму.
А десь в хаті плаче мама
Доля сина в неї вкрала.
"Будьте прокляті, татари
Щоб вовки вас повбивали
На шматочки розірвали
Й по Русі всіх розтаскали,
Щоб усі довкола знали
Ось вони - прийшли варвАри!" -
Квилить, плаче бідна мати -
Їй ще цілий вік страждати,
Як не прийде всіх вбивати
І без змоги розпізнати
Її син, а з ним - османи.
Розкрадуть, розіб'ють, спалять
Все, що пригада їх пам'ять:
Злато, срібло, нас - людей
Мозок повний наш ідей
Нашу працю і старання
Зробить краще намагання -
Все це знищить в нас державу
Знищить в нас єдину правду:
Ми - єдині, і єдина теж країна
Має Україна добру доцю й сина.