***
Какой порыв! Какой же силы!
Митинговали, говорили
до слёз, до самозабытья
и возвращались, как на крыльях,
с тех митингов в тоску житья
в надежде - что-то всё же будет...
За это песню завели -
а как? -не выпить не могли,
к тому ж, лечились от простуды...
А утром глянул человек -
а за окном всё тот же век,
гора посуды, крошки хлеба,
и день заплаканный у неба,
и дворник по душе скребёт,
так - хоть и тяжко с перепою -
спасая нас от разных травм,
он тротуар присыпал солью
и мусор видимый убрал;
нагнулся вдруг - его тошнило.
Два пальца в рот -
и отпустило.
***
Який порив! Якої сили!
Мітингували,говорили
до сліз, до самозабуття
і повертались, як на крилах,
із того мітингу в життя
у сподіванні - щось та буде...
Й за те, що буде, налили,
адже не випить не могли,
бо лікувались від простуди...
А вранці глянув чоловік -
а за вікном той самий вік,
немитий посуд, крихти хліба,
і день заплаканий і шиба,
і по душі шкребе двірник,
який - хоч важко на похмілля -
про наше дбаючи життя,
слизький полій присипав сіллю,
підмів накидане сміття
і нахиливсь - його канудить.
Два пальці в рот -
і легше буде.