***
Вот и пора осенней воли.
Свершилось всё. И даже Доля
освободила навсегда.
Идёшь, не зная сам куда,
хоть и умаяла ходьба.
Но как подарок - день осенний,
весь просветлённый, тихий, синий,
сухой, как заросли малины,
где летом сотканный узор
висит лишь нитью паутинки.
И ни дороги, ни тропинки...
И нет грибов. Жаль, но бывает.
В ярку уж стынет ручеёк,
и в собственную тень вмерзает
прощально рдеющий листок.
***
Оце і є осіння воля.
Усе збулось. І навіть Доля
тебе звільнила назавжди.
Ідеш, не знаючи куди,
хоч і втомився від ходи.
Як подарунок - тиха днина,
уся просвітлена, легка,
суха, як зарості ожини,
де від колишнього мотка
звиса обривок павутини.
І ні дороги, ні стежини...
Грибів нема. І кошик зайвий.
І шерхне у ярку струмок,
де багряніючи вмерзає
у власну тінь свою листок.