опов дання

 


слухай. допоки жив, дослухай.

про бабусю, поверхом нижче,
що кожен день вигулює пса.
про те, що гостре не стільки ріже,
скільки спустошує чудеса.
про вологість повітря
про злам тисячоліття,
магнітні бурі,
про те, як не в своїй шкурі
почуваєш, як до тебе торкнеться хтось інший.
про кожен в кімнаті промінчик.
про те, як вмикають "байдуже",
про те, що твій кращий друже
не згадає твоє ім'я.
про те, що це не я -
доля, єдина чи щось на манер,
про те як наш мер
спустив кудись гроші.
про те, якииий ти хороший,
як сяєш, коли бачиш її обличчя.
про те, що втрачають тільки найближчих.
(тому я все ще поруч та тут)
про джгут,
що ніби стискає,
як раптово губиш свідомість.
натомість
знаходиш щось краще.
про те, як не відпускають
і яке ж я зовсім пропаще.
явище, стан, подія.
як діє
на тебе кожен,
хто раз би сказав "привіт".
як ти просинаєшся,
а поруч нікого.
і як від цього болить
горить,
наче пального
насипали в склянку води.
послухай і йди.
це єдиний твій шанс на втечу.
відчуваєш сутніть?
це і є порожнеча.

вічна твоя відсутніть.
вічна тебе відсутність.

червень 2017