Я слухаю чарівного Cepasa,
Іду на компроміс бажанню,
Шукаю драми в щасті на світанку,
Щоденно п*ю з душі кохання,
Через шпаринку заглядаю в небо,
Вдихаючи повітря квітів,
Лечу ві сні скоріш до тебе,
Моє ти сонце, єдине на світі.
Колись ти будеш холодним камінням,
Бо вічність – брехня споконвічна,
А поки купаюся я у промінні,
Із білою пінкою у теплій річці.
Кидаю на летючих зміях мрії,
Цікавлюсь всим, окрім політики,
Люблю я Фріду і її картину «Без надії»,
В її творіннях біль, марксизм і трохи містики.
Іще одне захоплення я маю,
Одна людина серце моє розриває,
Готова в пекло я за ним іти,
Якась червона нитка нас єднає.
Та що там нитка, це титанові канати,
Вся душа моя прокладена на них,
І хто скаже, що кохання не буває,
Той нещасний був увесь свій вік.