Пробач мені...і я тобі прощу
Ті дні, в яких не стали ми щасливі,
Ті захвати весняного дощу,
Ті літні грози і осінні зливи,
Той білий сніг, що падав не для нас,
І ті морози, що скували ріки,
А ще пробач, що Мендельсона вальс,
Не поєднав з тобою нас навіки...
Всього було на нашому віку
(мудрішаємо ми, на жаль,лиш з часом)...
Згадай, як на весільнім рушнику,
Ми присягали вічно бути разом...
Але,проте, не склалася сім"я
(по тому сум ніколи не покине)...
Тепер вже...ти - не ти і я - не я...
Ми в світі цім - дві зламані стеблини...
Живемо ми по різним берегам,
Нема містка від берега до берега,
І доля розлива зухвало нам,
Гірку самотність в два криштальних келиха...
Майбутнє пише нам сумне есе
І нашу зустріч за земним порогом...
Ми мусим при житті пробачить все!!!
Інакше...як постанем перед Богом?
Минули роки... біль образи вщух...
Ми можем все пробачить, доки живі...
Прости мені...і я тобі прощу
Ті дні, в яких не стали ми щасливі....