Заліпили раби вуха воском навіки,
І послушно прикрили повязками очі,
Бо не хочуть свободи душею каліки,
Бо до хліба голодне нутро лиш охоче.
І навіщо слова їм, твої та ідеї,
Не розбудиш того, хто проснутись не хоче,
Бо вони, як жуки, як оті скарабеї -
Бачать скрізь лише гній і плодяться по ночах.
Роздавай не рабам своє слово, поете!
В алгоритмах судьби ми підправим ті збої,
Хай летять понад світом крилаті куплети,
Наче вісники долі нової, благої.
Ну, а тим, хто попросить у тебе хлібину,
Ти подай, милосердя – то віри основа.
Памятаєш, в пустелі ділили рибину…
І повірили в чудо, і слухали Слово.
04.06.2016
Автор перевода Швейбиш Михаил
Залепили рабы уши воском навеки,
И послушно прикрыли повязками очи,
Не желают свободы душою калеки
Лишь до хлеба голодное брюхо охоче.
И слова твои им не нужны, и идеи,
Не разбудишь того, кто проснуться не хочет.
Ведь они, как жуки, словно те скарабеи,
Видят всюду навоз и плодятся лишь ночью.
Не рабам свое слово дарите, поэты,
В алгоритмах судьбы мы ошибки исправим,
Пусть крылатые строки летят над планетой,
Словно вестники нового строки их станут.
Ну а тем , кто попросит, голодные, хлеба,
Ты подай, милосердие- веры основа,
Помнишь, Он их в пустыне лишь рыбой и хлебом
Накормил, и, поверив, услышали Слово.