Ірина Косенкова «Ревность»
http://www.stihi.ru/2015/04/17/11026
Стрункую бер1зку обіймає вітер,
Це – його кохана, ліпша всіх на світі.
Тільки ось красуню це не зупиняє –
дуба кучерявого гаряче кохає.
Заплела у гілля промінь- таємницу,
біле личко вмила в глибокій криниці.
Дуб замилувався, тісно притулився,
у міцних обіймах з милою любився.
За ними слідкує вітер нещасливий,
став зовсім шалений і такий ревнивий!
Тяжким сном ночами закриває очі,
серце дуже стогне, забути не хоче,
що його берізку зараз дуб милує,
палко обіймає, леститься, цілує.
Закричав, заплакав, полетів у поле,
всю свою тривогу випустив на волю.
Розкидав каміння, закрутилось листя,
і знайшов нещасний для спокути місце:
Налетів на дуба, (розумом зломився),
той, як мертвий воїн, долу повалився.
Сонечко весняне ласкаво пригріло,-
серце без коханого назавжди змарніло.
По корі засохлій слізоньки стікають…
Бо вдову-берізку вже не покохають…
Червень, 2017р