На http://www.stihi.ru/2017/06/02/5629
Вот тихий вечер, ароматов льются струи…
Ещё светло, и зелень царствует в деревьях…
И лёгкий ветер не сгибает вдвое тую…
А я иду бродить, и знать не знаю: где я?
Прошла дорог в любимом городе немало,
Но есть места, что лишь впервые мной открыты,
Где, может, значимое что-то обитало,
А нынче спрятано в веках, совсем забыто…
А может, просто островок природы дивной…
Иль что-то новое, что создано на радость…
Открыла место у реки неторопливой,
Где фонари сияют сказкой звездопада...
Вода бормочет про былое, там, где в травах
Река ласкала милый берег до рассвета…
И солнце нежило лучом песок шершавый…
Челны охотились за лилией заветной.
Теперь меж пляжем и водою есть тропинка,
Брусчатка сделана на совесть, аккуратно –
Всё для несуетной прогулки, по старинке…
Так что ж щемит былое в сердце так невнятно…
Не забывается… И как же позабудешь,
Как мы готовились к экзаменам на пляже…
И ту грозу, что гнала шустрых, необутых,
И затоптали ножки всех учений важность…
А как забыть рассвет и рук касанье любых…
И очи нежные… и крик лягушек страстный…
От поцелуев опухали вишни-губы…
О, жаркий август, незабвенный и прекрасный!
Ещё…ещё… А со скамейки смех несётся…
То молодёжи торжество, любовь и встречи…
И свет волшебных фонарей отрадно льётся,
И не однажды повторится тихий вечер!
2.06.2017
------------------------------------
У тихій вечір, доки цвіт дерев панує,
Допоки пахощі кружляють комашнею,
І вітер жвавий не згинає вдвоє тую,
Іду блукати, щоб не знати навіть де я?
Доріг вже пройдено у місті ріднім – безліч,
Та все ж знайдеться закуток, мов біла пляма…
Що в нім існує: чи життя чийогось велич,
Яке забуте, чи приховане віками…
Чи острівець природи дивний і мрійливий…
Чи щось новеньке, що збудоване на радість…
Знайшла так набережну гарну, не шумливу…
Там ліхтарі і лави в казці зорепадів…
Вода шепоче про минуле, де у травах
Кохався берег із рікою до світанку…
Пісок жовтенький сонце гріло там ласкаве…
Човни шукали поміж лілій полонянку…
Тепер між пляжем і водою є доріжка,
Бруківка встелена дбайливо, десь і в’ється…
Все для прогулянки неквапливої, пішки…
Чому ж «учора» те скавчить ледь чутно в серці…
Не забувається… Чи зможу я забути,
Як готувалась до екзаменів на пляжі…
Грозу травневу… як втікали діви-рути,
І ніжки босі затоптали вчену важність…
А п’яту ранку як забути… руки ніжні…
Ласкаві очі… плюскіт в річці, спів жабиний…
Пухкі вуста і соковиті, ніби вишні…
Яка жарка була серпнева та година!
Іще… І ще… А з лави – сміх! Святкує молодь!
У них свої світанки, зустрічі, кохання…
Хай щедро сяють ліхтарі для них довкола,
І тихий вечір буде тихим не востаннє!
У тихій вечір, доки цвіт дерев панує,
Допоки пахощі кружляють комашнею,
І вітер жвавий не згинає вдвоє тую,
Іду блукати, щоб не знати навіть де я?
Доріг вже пройдено у місті ріднім – безліч,
Та все ж знайдеться закуток, мов біла пляма…
Що в нім існує: чи життя чийогось велич,
Яке забуте, чи приховане віками…
Чи острівець природи дивний і мрійливий…
Чи щось новеньке, що збудоване на радість…
Знайшла так набережну гарну, не шумливу…
Там ліхтарі і лави в казці зорепадів…
Вода шепоче про минуле, де у травах
Кохався берег із рікою до світанку…
Пісок жовтенький сонце гріло там ласкаве…
Човни шукали поміж лілій полонянку…
Тепер між пляжем і водою є доріжка,
Бруківка встелена дбайливо, десь і в’ється…
Все для прогулянки неквапливої, пішки…
Чому ж «учора» те скавчить ледь чутно в серці…
Не забувається… Чи зможу я забути,
Як готувалась до екзаменів на пляжі…
Грозу травневу… як втікали діви-рути,
І ніжки босі затоптали вчену важність…
А п’яту ранку як забути… руки ніжні…
Ласкаві очі… плюскіт в річці, спів жабиний…
Пухкі вуста і соковиті, ніби вишні…
Яка жарка була серпнева та година!
Іще… І ще… А з лави – сміх! Святкує молодь!
У них свої світанки, зустрічі, кохання…
Хай щедро сяють ліхтарі для них довкола,
І тихий вечір буде тихим не востаннє!