Один, як завжди, один.
Такий от фарт, така моя доля.
А ти, як ковток води,
Як перший гріх, як мак серед поля.
Як після грози озон,
Дощу нема, та чується запах.
Пішла ти за горизонт,
А я, як зек, пішов по етапу.
Немає, либонь, біди.
Чи вірю я в нашу зустріч? Не вірю.
Я десь загубив сліди,
Як пес, що раз нюхнув нашатирю,
Ти десь залишила знак,
Коли по небу вміла літати,
Та тільки не знаю як,
Знайти його, його прочитати.
Я ще не старезний дід,
Та рік за роком швидко минає,
Ще скільки лишилось літ,
Ні я, ні Бог, напевне, не знає.
І де горизонт мій, де ж,
Й чому я сам? Скажіть мені, люди!
От тільки, коли прийдеш,
Мене на світі, певне, не буде.
Вже осінь, і лист упав
На землю чорну жовтогарячий,
А я півжиття проспав,
Та це пусте, нічого не значить.
Ти кров ти, моя ти плоть,
Мій гріх і сповідь тут перед Богом,
Давай, не барись, приходь,
Я близько, я чекаю за рогом.