Я більше нікому нічого не винен уже,
А винен якщо, то віддам вам усе, до холери!
Пустіть же мене, чорт візьми, на салон Le Bourget!
Я хочу нарешті уже розкрутити пропелер.
І байки, що я так давно вже ночами не сплю,
Злечу, як пташина у небо, відсунувши стопор.
Я зроблю, аякже, легенько там мертву петлю,
А може не вийду з піке і звалюся у штопор.
І криком екстазу злякаю я чорних ворон,
І ледь не торгнувшись землі, вправно вирулю вправо.
І може якийсь там французький місцевий барон,
Наступного разу сто євро на мене поставить.
Чи, може, впаду, не побачу каріб, гваделуп,
І раз політавши ось так, на чужині загину.
Мій, ще не старий, але сильно пошарпаний труп
Відправлять в залізному ящику на Батьківщину.
І ще невідомо, на жаль, чи заплаче там хто?
А й дійсно, чи буде тоді це для мене важливо?
Політ в Le Bourget не купляв я, а виграв в лото,
То треба, панове, сповна заплатити за диво.