(Валентина Ментуз)
http://www.stihi.ru/2016/08/07/6515
Мамо, скажи, а ти кого-небуть окрім тата, кохала?
-Звичайно, якщо це можна назвати коханням. Я ж тоді молода була, 16-й годок тільки пішов. Але подобались ми один одному міцно.Він навіть перстенек подарував. Я довго плакала і сумувала, коли він пропав.
-А що з ним сталося?
-Він не прийшов з фронту, загинув на війні, пропав без вісти. Він так і зостався у моїй пам’яті, в моїх снах молодим і пригожим.
Він знов опівночі приходить у мій сон
і прожене його, і розтривожить душу.
Тихесенько приходить, опустивши очі…
Згадати колір їх, себе примушу…
Згадаю дотик рук його гарячих,
і погляд той: несміло-закоханий.
Напевно все у нас було б інакше,
коли б війна не стала поміж нами.
Пригожих, молодих, недолюбимих
вона від рідних хат навік забрала.
І пестощів жіночих не пізнавших,
бо тільки мати в губи цілувала.
Їм на могили не приносять квітів,
над ними тільки вітер гірко плаче.
Рок невідомих – згинули без вісти…
А все, напевно, в них було б інакше…
Червень 2017р.