Ой так, чи не так-
Теревені правили!
Їли в смак, пили в смак-
Ювіляра славили!
А як випили все з'їли-
Перейшли до зали.
Хазяї на сцені сіли,
Нижче гості посідали.
І наш славний ювіляр
Умостивсь на сцені
Та, неначе той школяр,
Слухав теревені.
Виступали лектори:
Перший, за ним другий,
Вповноважений згори
Відмічав заслуги.
Мухи падали зі стелі,
Зльоьту і конали.
Глядачі, як у постелі,
В кріслах засинали.
Ювіляр - значний поет,
І всі його знають,
Думав: - Може я помер,
І мене ховають?
- Може я на панахиду
До себе потрапив?
І мене іще й не діда,
Біс лихий натрапив?
- Та я ж можу раду дати
І собі, і іншим,
Я ще можу написати
Непогані вірші!
- А вони - все був, та був,
Іншого не вартий?
Наче я давно забув
І пісні, і жарти!
-А казали ж від корів
Вийшов я з народу.
Та в народі лекторів
Не водилось зроду!
- Пам'ятаю, у селі
Майже в кожній хаті,
Рлзливалися пісні
В будень і у святі.
-А як хвацько танцювали
Польку й карапета!
Як музики вигравали-
Чула вся планета!
А тепер, куди не ступиш-
Скрізь одна картина:
Як ота вода у ступі,
Йде балаканина!
Так він думав і мовчав,
Та нараз як скочить:
- Дайте слова, - закричав-
Я сказати хочу!
Що ж, як просить, то дали
Слова бідолазі-
Ну нехай вже, як вони,
Скаже по бумазі.
Але той читать не став,
Роздививсь довкола,
Кинув погляд свій у зал,
Підійшов до столу.
А тоді до друга й мовив,-
- Приготуй труну,
Бо, як скажуть ще хоч слово,
Ляжу і помру!
1997г