Линуло літо в матіолові ночі,
Кава і музика, було не до сну…
Потяг пустий кудись мчав світ за очі,
В зимну, забуту, зосенілу весну.
Кліпало вікнами заспане місто,
Запахи, звуки, відголоски зізнань -
Злива залиже й цей ранок імлистий
Площ і хрещатих доріг сподівань.
Хтось від’їздив назавжди у трамваї,
Шкірились брами, ковтаючи час ,
Досі на пам’ять ще вузлик тримаєм?
Місто чуже… як живеться без нас?