Я намагалася сто разів,а може й двісті...
зрозуміти себе,як школяр,що розплутує вправу...
як прискіпливий режисер розбираючий дійство...
за кожним рухом...за кожною реплікою ...мозок плавить...
потім жбурляє сценарій,як псих на долівку...
божевільно топче пошарпаними черевиками,та регоче...
а після знову і знову- прокручує кіноплівку...
і не знає сам...як і я не знаю... чого ,я хочу...
ніч- безглузда сорочка з сліпими зірками...
непотрібна ряднина бо не торкнуться твої долоні...
як безглузді дні ,що спливають роками...
гремлять ціпком самотності та шлють прокльони...
на мою адресу за пропалене існування...
стільки сценарію не битися лицем об підлогу...
побудувати фінал-дурне сподівання...
як відшукати у темряві потрібну дорогу...
Руся Ялинская