Я закрию тихесенько очі.
Уявлю, що і ти лежиш поряд.
Прагну спати з тобою щоночі,
Зранку ж - сонно ловити твій погляд.
І нехай все обличчя у шрамах!
Навіть руки нехай в мозолях!
Хай вечеряєм не в ресторанах!
І в душі ще тріпочеться страх,
З того приводу, що невідоме
Нас чекає на кожному кроці.
Але є щось безмежно вагоме...
Ти не будеш від цього у шоці.
Я кохаю. Ні, це не красиві слова.
Це наповнений сенсом шепіт душі.
З ним цілком не страшна заметіль снігова.
Не страшне ані пекло, ані дощі.
Це 6 літер. Два слова. Збентеження тонна.
І міцне відчуття, що я безборонна.