ховаючи подих у тиші дзвін
німим відображеннням скла поверхні
на погляд чатує із темряви звір
ні живий ні мертвий
прокурене світло тьмяних думок
у тамбурах потягів підсвідомих
де простором здавлене сонце давно
шукає шляхи додому
до тіла впритул
по лезах життів
цілунок навпіл розрізаний
словами зтікає в долоні листів
і відлік хвилини злизує
зупинка часу як лейтмотив