Валентина Ментуз
http://www.stihi.ru/2017/05/11/4791
За мотивами бабусиних пісень
-----------------------------------------
Рушники вишивала Олеся, і горя не знала.
Після свята Петра вона любого в свати чекала.
Та постукала раптом світанком війна у віконце,
відірвавши від серця коханого, ніби-то сонце.
У дорогу рушник вишиваний Олеся давала,
та сльозинку гірку рушником тим вона витирала.
З партизанських стежинок коханий її не вернувся…
І червоною квіткою в лісі Олесин рушник обернувся.
У народі «зозульчин рушник» тую квітку прозвали.
На нім сльози дівочі рожевими краплями стали.
Від світанку до вечора чутно зозульчине «ку-ку» -
наганяє у серце і душу тривогу і смуток.
Понад лісом зозуленька сіра літає –витає -
То Олеся до цих пір миленького всюди шукає…
3 серпня 2017р